Кожні п’ять років в світі відбувається подвоєння інформації і до 2020 року її ріст прискориться в декілька раз. В майбутньому неминучий процес інтелектуалізації багатьох сфер життєдіяльності людини  Динамічне середовище існування вимагає нових адаптаційних механізмів, одним з яких для суспільства в цілому являється система освіти. Фактично, її рівень розвитку стає головним чинником, що визначає конкурентоспроможність та успішність країни у світі. Головним же завданням системи являється своєчасність та спроможність адаптації під наукові досягнення, для ефективного освоєння та використання цих здобутків людиною.

Недоліком такого підходу являється монолітна, нерушима сталість паперових програм та розробок. Підняті в повітря черговим вітром тимчасової пріоритетності розвитку, вони розлітаються по всіх закутках нашої освіти і осідають на столах вже нічому не здивованих викладачів. Із закінченням бурі пріоритетності подальша апробація досліджень, модернізації освіти, відбувається за рахунок перекладання програми в найближчу шухляду стола. Перемінний вітер пріоритетності означає - фінансування, недостача його призводить до зупинки всіх державних проектів, програм, завдань, пріоритетів, механізмів, регулювань, ініціатив, вливань, перетворень.  Потрібна нова методика фінансування?  Її розглянемо наступного разу.

Відбувається це, ще за рахунок відсутності чіткого моніторингу  успішності того ж фінансування та  апробацій педагогічних досліджень. Таке враження, що це безкінечна матерія розтягнута в часі і просторі, непідвласна підрахункам та підзвітності. А відповіді на питання результативності методів, кількості ресурсу, місця застосування та часових рамок несуть скоріше філософсько-риторичний характер. Відсутність належного матеріально технічного оснащення призводить до найгіршого – падіння рівня мотиваційного середовища учасників навчального процесу. Впровадження «де-факто» плати за навчання, або спонсорських внесків, без перебільшень, стає для навчальних закладів країни єдиним спасінням свого престижу та рейтингу. Це звичайно призводить до вибіркової привілейованості навчання, яку з часом вдається мінімізувати впровадженням ЗНО.

Вищезазначені нариси результатів централізованого способу управління системою освіти, яка перестала бути результативною з початком пост соціалістичного періоду, але продовжувала шлях формального виконання державного замовлення, об’єктивності якого годі і шукати. В даний момент вже пропонуються до введення нові моделі управління закладами освіти, покликані на більшу автономність та фінансову незалежність. Але це лише зараз, в той час, цим змінам за кордоном, близького зарубіжжя, вже десятки років.

На одному із сайтів такий пасаж; «Зважаючи на інноваційний курс розвитку економіки України, модернізація системи освіти відповідно до сучасних світових вимог є одним із пріоритетних завдань органів державного управління». І все було б добре, якби не навпаки. Про які інновації в українській економіці йде мова? І чому інновації в економіці формують ступінь пріоритетності іншої галузі, наприклад освіти та науки? Чому? Тому, що фінансування державне.

Заангажований дослідник забуває відзначити, що сучасні світові вимоги орієнтуються якраз на винаходи та наукові дослідження. І вже під них модернізуються економіки цілих країн, слаборозвинених країн, які просто виробляють, складають і транспортують. Україна не є виключенням, на її території не розташоване ні одне виробництво високотехнологічної продукції. При цьому, сьогодні ми маємо шалених потік технологій, які без особливого попередження входять в наше життя, освоєння і використання яких в локальному масштабі не викликає особливих зусиль, а в глобальному, галузевому, практично не використовується із за малої компетенції користувачів та відсутності навіть готовності їх використання. За цим вже йде вимушена модернізація навчання для інноваційно - невстигаючої економіки.

В системі освіти є один елемент який може пристосовуватись в до цього шаленого темпу розвитку науки та технологій – це вчитель, викладач. З всіма своїми недоліками недофінансування, страхом експериментувати та сумнівами у власному прикладі для учнів. Тільки викладач може реагувати на тенденції та потреби часу і вносити поправку в розвиток підростаючої молоді, яка і без того успішно проводить освоєння всіх знань та технологій починаючи з рефлексивного рівня усвідомлення. Залишається діло за малим – приймати інновації,  використовувати в навчанні та житті. Про яке використання іде мова? Та хоча б про елементарну наочність за допомогою комп’ютерної техніки, використання додаткових матеріалів з Інтернету , чи створення своїх результативних методик навчання.  Рівень розвитку освіти в Україні частково залежить від рівня розвитку самих освітян. Та і кордони підручника затверджені державними стандартами не витримують критеріїв потрібних знань сьогодення. З таким розповсюдженням та доступністю електронних матеріалів, друковане видання стає розкішною забаганкою рейтингового автора або ж незчисленного державного замовлення. А перехід на електронні підручники – питання кількох років. Тому апробуватись потрібно вже самому вчителеві, незважаючи на мінливі вимоги пріоритетності та теоретичні розробки недофінансованих дослідників.